- 1
- Усьому під небом свій час і всякому дїлу своя пора:
- 2
- Час родитись і час умірати, час насаджувати й час виривати насаджене;
- 3
- Час убивати й час гоїти, час валити й час будовати;
- 4
- Час плакати й час сьміятись;
час сумовати й час танцювати,
- 5
- Час розкидати каміннє й час збірати каміннє;
час обіймати й час від обнимань відхилятись;
- 6
- Час шукати й час губити;
час збірати й час розкидати!
- 7
- Час роздирати й час сшивати;
час мовчати й час говорити;
- 8
- Час любити й час ненавидїти;
час воюватись і час миритись.
- 9
- Яка користь буде трудящому з усієї роботи його?
- 10
- Міркував я про ту журбу, яку дав Бог людям, щоб у нїй вправлялись.
- 11
- Усе він сотворив свого часу гарно, й сьвіт вложив їм у душу;
тільки що чоловікові не зрозуміти всього твору Божого з почину та й до кінця.
- 12
- Зрозумів я, що їм нема нїчого лучшого, як веселитись і чинити добре, поки й життя їх.
- 13
- І коли хто їсть і пє, й бачить добро в кожній працї своїй, то й се дар Божий.
- 14
- Зрозумів я, що все, що творить Бог, тріває навіки: нїчого до того придати й нїчого з того уймити;
Бог чинить усе так, щоб перед ним почесть почувати.
- 15
- Що було, те є й тепер;
що буде, те вже було, - і Бог викликає знов те, що минуло.
- 16
- Ще ж бачив я під сонцем: де б мала правда бути, там кривда;
де б бути правосуддю, там кривосуддє.
- 17
- І сказав я в серцї мойму: Праведного й безбожного судити ме Бог, бо прийде час про все, а тодї й суд на всякі вчинки.
- 18
- І сказав я в серцї мойму про дїтей людських, що Бог витрібовує їх, нехай знають, що й вони зьвіррє.
- 19
- Доля бо людська й доля зьвіряча однака;
як сї вмірають, так і ті вмірають, і одно диханнє у всїх, а людина не переважує зьвіря, бо все марнота.
- 20
- Все йде в одно місце: взялось із перстї й усе вернесь у порох.
- 21
- Хто бо знає, чи дух людський іде в гору, й чи зьвірячий дух ійде вниз, у землю?
- 22
- Оце ж я побачив, що нема нїчого лучшого, як уживати чоловікові своєї працї;
бо се доля його;
бо хто приведе його поглянути на те, що послї него буде?
|